Пішохідний транс

Ранок, день Рівнодення, трошки моросить дощик.

Ми зібралися в подорож, сьогодні 40кілометрів кільця по Трахтемирівському півострову. Цікава справа, звичайні люди, ідея запалила в грудях. Ті, хто вчора приїхав — йдуть вже зі мною поруч раненько, доганяє Сашко з Києва автівкою з другою групою, всього нас одинадцять, чиєсь улюблене число, маю зізнатись, для мене ця подорож, це як нове і невідоме до того кіно. Кіно де не я організатор, провідник чи гід, я лише пропоную, як і кожен із них, обираю свій сценарій, прислухаюсь : куди ? А далі просто рух без страху, жалю, переживань для пропрацювань, відкриттів та зізнань.

Так і сталось, кожен пройшов своє. Біль, нерозуміння, втома, важкість, слова без зупину, як знеболююче, щоб відволіктися, захисна реакція чи страх розчинитися, пірнути в невідоме, переродитись, відкрити себе і не заблудитись … спостерігаю, за собою й за ними, переплетіння судеб тут і зараз, лисття падає під стопи, йду босий інколи у сандалях. З погодою поталанило, дощик не застав нас серед дня, погода подарувала легкість.

А скільки по дорозі було подарунків природи : яблука, шипшина, ліщина, волоські горіхи, ожина, обліпиха, їстівний каштан та виноград.

Найцікавіше стало тоді, коли ми прийшли до дому, а Максим не прийшов. Зідзвонились з ним, вже темно на дворі, каже що трохи блукає корчами, але вже десь поруч, чує собак.. Потім зв’язку не стало, Максим не вертався. Аж на ранок прийшов, оце нагулявся.. У Максима свій сценарій склався : у закинутому домі ночував на сіні, оце так подорожня картина, хто — зна, може ще той дім закинутий стане колись частиною Шляху Творця, як відреставруємо його разом.

Самого Кращого тобі Дня !